Современная проза. Страница 126

Нового роману від Юрія Андруховича чекали вже давно, дехто навіть і чекати кинув. Утім, мабуть, ніхто не сподівався такого незвичного Андруховича — хіба тільки ті, хто усвідомлював, що виводити Андруховичеву прозу треба вже не так від бубабістської трилогії, як від "Центрально-східної ревізії" — строгого, піднесеного й скорботного роману, замаскованого під "есей". Окремі фраґменти "Дванадцяти обручів", опубліковані в "Потязі" та "Критиці", тільки збивали з пантелику: лишаючи загальне враження невластивого Андруховичу письма, вони, водночас, були надто різними, аби через ці дві точки отак просто пройшла пряма уявлюваного роману. Тлумачити нову Андруховичеву прозу, здається, значно складніше, ніж старіші його ігрові та постмодерні твори. Вона виразно менш складна і складена, натомість прозоріша й самодостатніша, себто не настільки інтертекстуальна (хоча таки інтертекстуальна), не настільки філологічно залежна (хоча таки залежна), не настільки потребує продовження й доконання в лабиринті схолій і ґлос (хоча таки потребує). Оповіддю тут керує не беззастережна логіка карнавалу, люба молодому й веселому "деміюргові", і не витончена логіка лінґвістики, звична вченому укладачеві антологій, а скептичний і парадоксально іронічний патос зрілого поета, мандрівника світами, розвідника потаємних надр Центральної і просто Европи, який прискіпливо ревізує самі підвалини і цілий фундаментальний лексикон колись баґательного і несуперечливого бубабістського парадизу. Із тієї тотальної ревізії якось непомітно та безпомильно висновується тотальна невідворотність смерти, прикрої, але, поза тим, не жахливої. Для епікурейця Андруховича висновок не сказати б геть зовсім неочікуваний. Зрештою, щойно він закінчив пере(у)кладати свою антологію американської поезії, а хіба О'Гара чи Ешбері не саме цього (хоча не тільки цього) навчають? Ця проза смертна онтологія, власне, і є глибинним сюжетом оповіді, найголовнішим рушієм химерного наративу, і його головним героєм — поруч із іншими дійсними й удаваними постатями, отими зникомими Цумбрунненнами, Пепами, Антоничами, Орфеями — є така собі тлінна людина, певна людина, котра пише роман, подорожує потягом між Сучавою та Бухарестом, іде собі на південь і трохи на захід, аж раптом усвідомлює, що подорож ця — "ніщо інше, як епілог. І тому цей потяг — центральноевропейський, ці кукурудзяні та соняшникові поля за вікном — Румунія, ці сміттєзвалища навколо бетонних почвар — Циганія, а ця нескінченна гориста смуга на обрії — Карпати. Але хто в такому разі цей єдиний у всьому вагоні пасажир, цей я?"

Есть на карте нашей Родины старинный русский город Великие Луки, есть река Ловать. В этом городе живут, работают, любят, радуются и разочаровываются люди, которых я хорошо знаю, потому что сам много лет прожил среди них. Моя книга об этом городе, об этих людях.Были ли на самом деле события, описанные в книге?Они могли быть...

Комедия в двух актах

Три последних романа Петра Алешкина были в списках бестселлеров. В России вышло шестнадцать книг, пять из них переведены и изданы во Франции, Китае, США, Германии. В центре произведений Петра Алешкина всегда острые ситуации, конфликты с неожиданными поворотами, поэтому критик Ирина Шевелева считает, что он привнес в русскую литературу новый прием - поток действия. Повеситься можно было на трубе. Дмитрий Иванович Анохин вообразил, увидел явственно, как он вытягивает из брюк ремень, делает петлю, встает на унитаз, привязывает конец ремня к трубе, надевает петлю на шею и соскальзывает вниз; отчетливо услышал, как испуганно суетятся в коридоре сотрудники издательства; представил четко, с каким ужасом заглядывают они в туалет, где вытянулось вдоль стены его безжизненное тело с синим лицом, с выпавшим изо рта языком, с вылезшими из орбит безобразно и жутко белыми глазами, и содрогнулся, резко качнул головой, освобождаясь от страшного видения, и начал медленно вытирать руки чистым полотенцем. В душе его…

Героини романа Нины Берберовой «Мыс Бурь» — три сестры, девочками вывезенные из России во Францию. Старшая, Даша, добра ко всем и живет в гармонии с миром; средняя, Соня, умна и язвительна, она уверена: гармонии нет и быть не может, а красота давно никому не нужна; младшая, Зай, просто проживает веселую молодость… Вдали от родины, без семейных традиций, без веры, они пытаются устроить свою жизнь в Париже накануне Второй мировой войны. В книгу также вошло эссе «Набоков и его „Лолита“», опубликованное «по горячим следам», почти сразу после издания скандального романа.

Дети — это вредно для любви, для карьеры, для удовольствий! Свободные от детей — свободные от правил и предрассудков! Без комплексов, без заморочек, без тараканов в голове! А может быть, как раз наоборот? Выбери. Согласись. Опровергни. Защити свой мир. Измени жизнь. С новым романом Юлии Лавряшиной «Childfree. Свободные от детей».  

Перший роман молодого автора відразу набув розголосу серед читацької аудиторії, а в деяких колах, немовби виправдовуючи свою назву, став майже культовим. Напружена інтрига, динамічний сюжет, яскраві образи, вишуканий гумор — ось складові його успіху. В той же час «Культ» став своєрідним підсумком більшості літературних пошуків 90-х років минулого століття.

Известный английский писатель рассказывает о жизни шахтеров графства Дарем – угольного края Великобритании. Рисунки Нормана Корниша, сделанные с натуры, дополняют рассказы.

В сборник вошли три самых известных романа Луиджи Малербы — «Змея», «Греческий огонь» и «Итака навсегда», которых объединяют яркая кинематографич-ность образов, оригинальность сюжетов и великолепный, сочный язык героев.Луиджи Малерба (псевдоним Луиджи Банарди) — журналист, сценарист и писатель, лауреат множества национальных и международных литературных премий, автор двадцати семи произведений — по праву считается одним из столпов мировой литерататуры XX века, его книги переведены практически на все языки и постоянно переиздаются, поскольку проблемы, которые он поднимает, близки и понятны любому человеку и на Западе, и на Востоке.