Современная проза. Страница 182

Автор как-то сказал, что эта книжка из разряда тех, на которых написано "Положи обратно где было взято", то есть как бы дневник. На самом деле "Девятый том" – это попросту сборник статей – вопрос о чем они...

Произведения Шессе часто называют шокирующими и неоднозначными – однако в степени их таланта не сомневаются даже самые строгие из критиков.В незаурядных и строгих по форме новеллах лауреат Гонкуровской премии (1973) исследует темы сексуальности, спасения, греха, смерти.

Роман "Мене називають Червоний" автор назвав своїм найколоритнішим і найоптимістичнішим твором . Історичній детектив переносить читача у середньовічний Стамбул, куди після дванадцятилітніх мандрів повертається Кара і де він знаходить своє втрачене кохання. Незадовго до його повернення красуня Шекюре стежить у шпарину за найталановитішими малярами султана, що ночами навідуються до її батька, роблячи ілюстрації до якоїсь таємничої книжки. Але що це за книжка і що в ній зображено? Культури змінюються чи перетинаються? Як щезає традиційний світ? На ці питання намагається знайти відповідь Орхан Памук.  

«Жизнь продолжает свое течение, с тобой или без тебя» – слова битловской песни являются скрытым эпиграфом к этой книге. Жизнь волшебна во всех своих проявлениях, и жанр магического реализма подчеркивает это. «Револьвер для Сержанта Пеппера» — роман как раз в таком жанре, следующий традициям Маркеса и Павича. Комедия попойки в «перестроечных» декорациях перетекает в драму о путешествии души по закоулкам сумеречного сознания. Легкий и точный язык романа и выверенная концептуальная композиция уводят читателя в фантасмагорию, основой для которой служит атмосфера разбитных девяностых, а мелодии «ливерпульской четверки» становятся сказочными декорациями. (Из неофициальной аннотации к книге)

Ірен Роздобудько - авторка численних романів, які з часом неодмінно конкуруватимуть упопулярності з книгами Паоло Коельо.Схожий езотерично-побутовий ракурс має і твір “Дванадцять, або Виховання жінки вумовах, не придатних до життя”. Втомлена життям і славою, публікаціями в гламурнихжурналах героїня вирішує кардинально змінити своє життя й улаштовується на роботу допсихіатричної клініки. Але замість спокійного вислуховування стандартних історій хвороби вжепершого дня їй трапляється пережити дивну пригоду - закодовану розповідь хворого, не надтосхожого на хворого. Цілу ніч вона намагається вичленити з його плутаної розповіді незвичайнуісторію життя й візії світу, розказаної у формі притчі: “Отже, я бачив її біля джерела. Передтим, як підставити шийку карафи під струмінь, вона вмивалася. Довго терла обличчя, відмиваладолоні. Особливе зворушення викликало в мене те, як вона миє ступні - вперто тре їх камінцем,уважно розглядає і знову тре, аж поки вони не стають ніжними та жовтувато-рожевими, якпергамент, що світиться на сонці. Потім рівна цівка зі дзвоном лилася в карафу. Лилася такдовго, що дівчинка встигала трохи поспати на великому круглому камені. Крізь дрімоту вонадослухалася до звуку й прокидалася якраз у ту мить, коли вода наливалася по вінця. О, забувсказати, вона казала воді: “Доброго дня!” - коли приходила, та: “Дякую!” - коли карафанаповнювалася. Одне слово, звичайне мале дівчисько…Я бачив усе її життя настільки чітко, що моє серце часом стискалося. Я знав, що років утридцять, народивши купу дітлахів, вона зів’яне, носитиме чорну туніку та хустку, ховаючи піднею поріділе волосся та спалене сонцем згрубіле обличчя. І так само приходитиме до джерела,тільки вже не казатиме воді ані добридень, ані дякую… Вона вже зараз мала вигляд стомленої”.Історія підступного кохання вдівця до багатої спадкоємиці, який намагається довести її добожевілля картинами, які сам малює та які вже довели до самогубства декількох його попередніхдружин, - не менш містична та загадкова. Але це лише дві з численних історій, химернопов’язаних у цій книзі. Авторка не зраджує свого стилю та бездоганної української мови, яка нетак часто трапляється в сучасній популярній українській літературі.

Дино Буццати, наряду с Чезаре Павезе, Луиджи Малербой и Итало Кальвино, по праву считается одним из столпов итальянской литературы XX века. Проза Буццати обладает особой силой притяжения, и это относится не только к крупным его вещам, но и к рассказам – данное издание, пожалуй, наиболее полное их собрание.

Читая «Факультет ненужных вещей» Ю.Домбровского, невольно задаешься вопросом: «Какое будущее у народа, который позволил однажды сотворить с собой такое?» Страшная советская действительность 1937 года показана в книге Ю.Домбровского без прикрас. Общество, в котором попрана человеческая личность, не нуждается в совести, жалости, любви, традициях народных — все это становится «факультетом ненужных вещей».