Юмор. Страница 47

Книга замечательного петербургского писателя, журналиста, художника Л.Д. Каминского, основанная на его богатейшей, уникальной коллекции детского юмористического фольклора, по праву претендует на звание энциклопедии. Энциклопедии школьных «ляпов», «смешных ашыпок» и несуразностей.

  Душой компании обычно становится тот, кто на любой случай жизни имеет про запас забавную шутку или маленькую историю. Именно поэтому все мы так любим анекдоты, ведь это отличный способ завязать дружеские отношения, разрядить атмосферу и проявить свою индивидуальность. В этом сборнике объединены самые новые и смешные анекдоты, которые смешно читать самому и весело рассказывать другим, ведь они любого рассмешат до слез.  

У вас в руках не совсем обычная книжка уже любимой вами Иоанны Хмелевской. Дилогия «Как выжить с мужчиной» и «Как выжить с современной женщиной» напоминает собой так модные в последнее время сборники полезных советов типа «Как стать красивым, здоровым и богатым», адресованные, как ясно из названия женщинам и мужчинам соответственно. Разумеется, наблюдения, а также забавные замечания и советы, которыми делится автор, — это скорее пародии на подобные рекомендации, написанные со свойственными Хмелевской иронией и юмором. Но, надо отметить, сквозь забавную форму проступают весьма верные и очень даже жизненные наблюдения. Мы, конечно, не предлагаем читателям эту книгу как учебник жизни, хотя кто знает?..

Нищівна сила слова найпопулярнішого в післявоєнний час гумориста і сатирика спрямована проти фашизму, українського націоналізму, фальшивої буржуазної демократії. Поряд з цими гострополітичними творами — тут і високопоетичні усмішки про людей, що прикрашають нашу землю, славлять трудовими здобутками Батьківщину.Цикл «А народ війни не хоче» написано в зв'язку з розпалюванням «холодної війни» між СРСР і його недавніми союзниками по антигітлерівській коаліції.

Из сборника «Веселые устрицы», Санкт-Петербург, 1910 год.

Перше запитання до авторів: яке вони мають право, проживаючи в Києві, писати про Чорнобиль? Відповідь: стовідсоткове. Бо Лапікуриха походить з поважаних в тих краях старих родів Пащенків і Зайченків. Питання друге: чому автори, українці з діда-прадіда, багато років вивчали і досліджували такий своєрідний пласт життя єврейської общини в Україні як гумор єврейських містечок у так званій «смузі осілості»? Знову ж таки, в першу чергу, завдяки Чорнобилю, де разом з українцями та росіянами-старовірами жила у мирі і злагоді чимала єврейська община. З’ясувалося, що історії, почуті в дитинстві малою Наталкою від сусідів або розказані дідом і бабусею, вже стерлися з пам’яті навіть у самих євреїв (приклад - «хоробрий Янкель»). І нарешті - суттєве попередження. Так звані «єврейські анекдоти», котрі часто-густо й досі розповідаються в п’яних компаніях, вивішуються в Інтернеті і навіть видаються окремими книжечками не мають нічого спільного зі справжнім, непідробним гумором древнього народу, котрий упродовж століть жив на українських землях і створив вищезгадану і, на превеликий жаль, вже не існуючу культуру єврейських містечок.

Вниманию читателя предлагается сборник анекдотов. Тонкий юмор, блестящее остроумие, забавные парадоксы, комические ситуации, курьезные случаи из жизни - все это здесь, в книге, которая способна доставить немало веселых минут каждому, кто возьмет ее в руки.Читайте, смейтесь и будьте уверены, что все это не про Вас!

Весёлые  и  поучительные  рассказы  и  повести  известного   детскогописателя для детей младшего школьного возраста.     Автор тепло, с добрым юмором рассказывает о жизни современных  детей,об их проблемах, увлечениях, интересах.

Нищівна сила слова найпопулярнішого в післявоєнний час гумориста і сатирика спрямована проти фашизму, українського націоналізму, фальшивої буржуазної демократії. Поряд з цими гострополітичними творами — тут і високопоетичні усмішки про людей, що прикрашають нашу землю, славлять трудовими здобутками Батьківщину.«…Із «Зеніткою» я «мучився» довгенько. Було багато сумнівів, чимало побоювань! А чи не образяться наші солдати, наші офіцери, що я їхню титанічну, героїчну, смертельну на війні боротьбу порівнюю з «війною» діда Свирида та баби Лукерки? Хоч я мав на увазі фашистську армію, а раптом комусь спаде на думку, що я — аж подумати страшно! — недооцінюю труднощів боротьби.Чи не образяться наші безстрашні соколи-льотчики, що найсмертельнішу в їхніх руках зброю — таран — я зводжу до тарана дідом бабиної спідниці?Ще тільки готуючись писати, я радився з деякими товаришами та з першими моїми читачами: чи не може таке трапитися?..А хто напевно міг сказати, трапиться чи не трапиться?Вирішив писати!»